Четверта хвиля еміграції дещо відрізняється від трьох попередніх. Більшість людей подалися в дорогу через скрутні економічні умови, що настали після розвалу Радянського Союзу. Основна їх маса має вищу освіту, або технічну спеціальність, володіє англійською мовою, що дає змогу легше знайти роботу за кордоном.

Початок четверта хвиля українських емігрантів бере з 1980 року (з початку горбачовської перебудови), коли представники з України почали приїжджати в Канаду. Спочатку прибули майже 10 тисяч українців із Польщі. Під час горбачовської відлиги чимало українців скористалися можливістю відвідати родичів у Канаді. Багато хто з них задекларував себе біженцем і залишився за океаном.

Новоспечені емігранти, намагаючись влитися в закордонне суспільство, часто не знаходили спільної мови з представниками старої еміграції. У багатьох із них світогляд залишився радянський, а їхня розмовна мова - російська. Ця четверта хвиля викликала шок у старої української діаспори, оскільки вона не очікувала такого байдужого ставлення до української мови, культури, традицій.

Крім того, сьогоднішні причини еміграції людей з України відрізняються від колишніх. Так, попередні покоління залишали Батьківщину, котра перебувала під владою чужинців, а тепер українці мають власну державу. Об'єктивно держава дуже зацікавлена у кваліфікованих, працьовитих, патріотичних кадрах, однак не може знайти їм достойного застосування.

Таким чином, четверта хвиля української еміграції де в чому повторює першу - "заробітчанську". Однак, на відміну від першої, в окремих випадках до 90 відсотків емігрантів становлять жінки, які прагнуть прогодувати дітей і чоловіка.

Сьогоднішніх представників четвертої хвилі української еміграції можна розділити на кілька груп:

Ті, хто узяв громадянство іншої країни. Більшість цих людей поїхали за матеріальним статком і вирішили викреслити Україну зі свого життя. Вони прагнуть розчинитись у іншій країні, стати справжніми американцями, канадцями, німцями, австралійцями тощо. Мало у кого цей процес йде безболісно. Часто ностальгія підсилюється конфліктом "батьків і дітей" (адже діти на відміну від батьків швидко адаптуються до нових умов і асимілюються). Ті, кому важче вписатись у нове суспільство, і кого ностальгія мучить особливо сильно, починають шукати собі подібних. Проте, лише невелика частина ностальгуючих починає об'єднуватись в українські емігрантські організації. Притому в них важко складаються стосунки зі старою діаспорою (дуже відрізняються погляди, прагнення, мотивації).

Заробітчани - найчисельніша складова четвертої хвилі. Хто їде з відчаю, хто більш розсудливо хоче заробити на майбутнє. Ці люди зберігають українське громадянство, вони збираються обов'язково повернутись на Батьківщину. Це сміливі люди, що не злякались поїхати в невідомість. Вони побачили інший світ, що дозволяє їм тверезо поглянути на України і оцінити її сильні і слабкі риси. Вони навчились дуже напружено працювати по 10-16 годин на добу. Повертаючись в Україну, вони несуть нову трудову етику - чесно і напружено працюючи, вони стають прикладом для оточуючих. І, навіть не думаючи про велику місію четвертої хвилі, після повернення ці люди мимоволі впорядковують українське суспільство навколо себе, стають своєрідними "центрами кристалізації" нової України.

Цікаво, що серед завдань, які вони ставлять перед собою, особливо часто зустрічаються: 1) заробити початковий капітал для власної справи в Україні; 2) дати дітям гарну сучасну освіту. Відмовляючи ТАМ собі в усьому, вони вирощують ТУТ нове освічене покоління.

Останнім часом спостерігається так званий мультиплікаційний ефект, коли слідом за одним на заробітки виїздять сім'ями і навіть поселеннями. Щоправда залишитися за кордоном назавжди збираються не всі. Хоча за даними досліджень 25 відсотків будь-якого потоку трудової еміграції - це незворотні.

Інтелектуальні заробітчани. Ті, хто працює за контрактом в університетах, наукових лабораторіях, аналітичних центрах тощо. Маючи великі можливості для інтелектуального розвитку, вони, як правило, найбільш цікаві та перспективні ідеї залишають при собі, щоб втілити їх у життя вже в Україні. Після кількох років роботи за кордоном вони несуть в Україну новий інтелектуальний продукт, нові знання і технології. І знову ж такі - нову трудову етику, яка заперечує нехлюйство та ледарство.

Студенти. Молоде покоління, яке завтра почне будувати нову сильну Україну. Як губка вони вбирають у себе те, що можна потім буде застосувати тут. Вони також мають можливість порівняти життя ТУТ і ТАМ, об'єктивно оцінити переваги і недоліки України. Ці молоді хлопці та дівчати вже зуміли виграти гранти або заробити собі на навчання. Вони не лякаються невідомого, а навпаки, сміливо йдуть у завтрашній день, коли принесуть в Україну нові знання і технології.

Дещо полегшити долю українських заробітчан-емігрантів намагається міністерство праці України.. Воно уже уклало угоду про взаємне працевлаштування з багатьма країнами, серед яких - Польща, Литва, Латвія, Словаччина, а також Греція і Португалія.

Еміграція четвертої хвилі - процес об'єктивний ще не лише через важкий економічний стан, а й через те, що переїзди з однієї країни до іншої є нормою цивілізованого життя.

Незважаючи на всі непорозуміння між поколіннями, які існують зараз, нова еміграція поступово знаходить себе. Відроджується в неї любов до своєї мови і культури. Вона починає зближуватися зі старою еміграцією. Представники нової хвилі вже роблять поважний вклад в українське громадське й культурне життя. Чимало нових емігрантів працюють в українській спільноті в галузях освіти, культури, релігії, спорту та бізнесу. Їх внесок не тільки зміцнює українську діаспору, а й забезпечує її майбутність у ХХІ столітті.

Всього діаспора четвертої хвилі складає від 2 до 7 мільйонів. Найгострішою їхньою проблемою є розпорошеність і неорганізованість.

Представники ще кволої сьогоднішньої хвилі української еміграції, завтра можуть звестися на ноги і мати вплив у різних сферах життя країн, де вони мешкають. І було б нерозумно не спрямувати зусилля і можливості цих людей на користь України.