Увага! Народилася нова громадська організація: “Українська взаємодопомога”
Виступ О.В.Білозір на Установчій конференції
ВГО “Українська Взаємодопомога”
м. Київ 17 листопада 2003р.
Шановне товариство! Перш ніж говорити про причини і про кризу, яку ми збираємось подолати, я хочу з вами з’ясувати, з чим маємо справу. Існує реальна потреба переосмислити існуючі в суспільстві моделі поведінки особистості відповідно до істинних, а не до фальшивих життєвих стратегій.
Якщо говорити образно, то суспільство можна уявити як піраміду, на вершині якої знаходиться влада. І відповідно як вершину видно здалеку. Так і дії та вчинки представників влади є найбільш помітними та знаковими для суспільства.
Однак чи відповідають сьогодні у більшості випадків вчинки та дії представників влади критерію не духовності, а хоча б моралі. Сьогодні в цьому залі ми констатуємо з вами, ми маємо глибоку, системну, моральну кризу влади, втрату нашими громадянами смислу життя, знецінення дарованого Богом життя. Мало того, сьогодні українське суспільство на крутозламі історії переживає боротьбу за значущі засоби життєдіяльності: територію України, сировинну базу, енергетичні ресурси, ринки збуту, можливості їх розподілу, сфери політичного домінування, але найголовніше, ми маємо ідеологічну духовну боротьбу, коли у народу віднімають і знецінюють, нищать систему вірувань, переконань, ідеали, принципи суспільної організації, культурні традиції.
І найстрашніше – в України відбирають її народ. Україна знелюдніється, винародовлюється на очах.
За останнє десятиріччя з України на заробітки виїхало майже стільки українців, скільки їх було в діаспорі до проголошення незалежності.
За неофіційними даними нині за кордоном перебуває до 15 мільйонів українських заробітчан, з них тільки в європейських країнах – 7 мільйонів. А якщо до цієї “четвертої хвилі” еміграції долучити стару діаспору, то матимемо поза Україною 30-35 мільйонів українців. Тобто майже половина нашого люду у вигнанні. А ще ж ми втратили за останні роки 4,5 мільйона вмерлими й ненародженими. Хіба це не демографічна криза нації?
Ми ще тільки домагаємося визнання геноциду українців через голодомори у 20-30-х роках ХХ століття, а вже ХХІ століття почалось для нас економічним, так званим безкровним, геноцидом. Хоч і тут не обходиться без крові: минулого року загинуло 170 громадян України, які нелегально працювали за кордоном, а за 9 місяців цього року – 62.
Працюючи за кордоном нелегально, наші люди позбавлені захисту своїх прав, зокрема пенсійного забезпечення в старості, як з боку України, так і з боку держави їхнього тимчасового перебування.
Реалізація комплексу засобів захисту можлива лише в рамках двосторонніх домовленостей між державами, якими може встановлюватися квота наймання українських громадян на роботу за кордоном. Така угода про співробітництво в галузі праці є між Україною й Чеською Республікою від 1996 р. У 2002 р. Ратифіковано договори про соціальне забезпечення між Україною та Чеською Республікою й Республікою Болгарія. Зараз підготовлено проект Угоди між урядами України й Португальської Республіки про тимчасову міграцію громадян України для роботи в Португалії.
За відсутності таких міждержавних угод проблеми українського заробітчанства певним чином можна контролювати за допомогою ведення нашими дипломатичними установами консульського обліку. І це першочергове завдання – українська сторона передовсім повинна знати, скільки реально в тій чи іншій країні наших заробітчан. Але для здійснення належного консульського обліку необхідні нові консульські пункти, додаткові приміщення й відповідне штатне забезпечення.
Парадоксально, але влада країн перебування українських заробітчан знає реальний стан нашої еміграції краще, ніж українська влада.
Так в Італії за неофіційними даними перебуває біля 500 тисяч громадян України, і їх число неухильно зростає. З них на нашому консульському обліку лише 9,5 тисяч, а італійською владою легалізовано 120 тисяч.
За результатами соціологічного дослідження, проведеного Західноукраїнським центром “Жіночі перспективи” серед трудових емігрантів Італії, зроблено вражаючий висновок – “Український середній клас народжується в Італії”. Це ще один переконливий доказ, як українці можуть прогресувати на чужині, позбавлені перспектив в Україні.
А рівень безробіття невпинно зростає, і держава все не знаходить шляхів розв’язання цієї соціальної проблеми. Тому наші громадяни змушені самотужки, переважно нелегально, шукати собі роботи за кордоном.
З метою законодавчого розв’язання проблем української трудової еміграції як соціального явища я підготувала і внесла на розгляд Верховної Ради України проект “Концепції національної політики щодо закордонного українства”.
Закордонне українство, до якого нині, на жаль, належать і громадяни України, що перебувають на заробітках за кордоном і поступово переходять у стан емігрантів, стає важливим чинником внутрішньої і зовнішньої політики України.
Перетворення в Україні, особливо системного характеру можливі лише за умов широкої громадської підтримки. В нашій державі є чимало громадських об’єднань і організацій. Всі вони тією чи іншою мірою займаються питаннями економічного та соціального характеру. Однак ще жодна організація серйозно не займається проблемою масового виїзду українців з батьківщини – знелюдненням України і поневірянням українців на чужині.
І ніхто з державних структур не відстежує виїзду наших людей за кордон. Крім хіба Ніни Іванівни Карпачової – уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яка займається також і проблемами наших заробітчан за кордоном.
Внаслідок економічної т.зв. четвертої хвилі еміграції Україна втратила і далі втрачає значний економічний, інтелектуальний та репродуктивний потенціал. Адже переважну більшість заробітчан становлять молоді люди віком від 20 до 50 років. І в основному це висококваліфіковані фахівці з вищою освітою.
Якщо владні структури не подбали про забезпечення цієї дієвої частини суспільства, можливістю реалізувати себе на Батьківщині, то тим паче вини не дбають про захист людських і громадянських прав українців за кордоном.
Для розв’язання цілого комплексу проблем, з якими стикаються за кордоном українці четвертої хвилі еміграції, в їхньому середовищі починають зароджуватися форми соціальної організованості. У країнах еміграції формуються громадські організації з метою збереження української ідентичності, а також захисту прав, наданих нашим громадянам Конституцією України, та забезпеченню їхньої участі в розбудові Української держави.
Для захисту прав українських громадян, які перебувають на заробітках за кордоном, для опіки над заробітчанськими дітьми, які залишились в Україні, та з метою об’єднання й координації зусиль українців “четвертої хвилі” еміграції по цілому світу й сприяння їхньому поверненню на Батьківщину створюється і Всеукраїнська громадська організація “Українська Взаємодопомога” на основі місцевих осередків в областях України.
З метою забезпечення системності в діяльності українських організацій четвертої хвилі еміграції постала необхідність створення їхньої всесвітньої структури. Ініціатором створення Всесвітнього об’єднання українців “Четверта хвиля” виступили “Спілка українців Португалії”, Асоціація “Україна в Еспанії”, Товариство українців Італії, громадське об’єднання українців у США “Четверта хвиля”, громадське об’єднання українців в Канаді “Четверта хвиля” та Оргкомітет Всеукраїнської громадської організації “Українська Взаємодопомога”. 19 серпня нинішнього року я спільно з представниками цих організацій підписала Меморандум про проведення навесні 2004 року в Києві І Всесвітнього з’їзду представників “четвертої хвилі” української еміграції та створення на цьому Міжнародної громадської організації – “Всесвітнього об’єдання українців “Четверта хвиля”
Нині за кордоном широко розгортається процес створення нових громадських структур – організацій громадян України. Недавно створено, точніше відновлено Асоціацію українців Америки й відновлено часопис “Наш голос”. До її складу увійшли українські громадяни. Вони готові до співпраці з нами.
Днями я отримала також пропозицію-прохання з Канади й Португалії про допомогу в розбудові громадських структур. Що допомогли б об’єднанню в цих країнах громадянам країни, які перебувають там на роботі за контрактами (особливо науковці), і на заробітках.
За останнє десятиліття різко змінилась картина української присутності за кордоном. Особливо в останні роки простежується тенденція до скорочення українців у країнах Східної Європи (особливо у Словаччині, Польщі) та в Російській Федерації. Маю на увазі дані перепису – українці не хочуть визнавати себе українцями через недовіру до української держави, яка не опікується ними. І на цьому тлі особливо разюче виділяється нова хвиля української еміграції, яка наростає через ту саму причину – через недовіру до української держави, яка не дбає про соціальний захист свого народу.
Змінюється структура української присутності за кордоном: уже нові емігранти, українські громадяни, переважають кількістю стару діаспору.
І відповідно змінюється характер взаємовідносин з українцями за кордоном самої України і країн їхнього перебування. Саме життя поставило нові вимоги до співпраці недержавних організацій й державних органів з нашими громадянами за кордоном.
Донедавна Україна співпрацювала (та ще й досі співпрацює) зі своєю діаспорою на рівні культурно-мистецьких зв’язків, і це задовольняє діаспору, яка має всі соціальні гарантії від держав свого оселення.
А співпраця державних і недержавних структур України з новими емігрантами й заробітчанами, які легально і нелегально проживають за кордоном і в той же час залишаються українськими громадянами, потребує нового комплексного соціального підходу.
Держава і громадські організації України передусім повинні подбати про захист людських і громадянських прав українських громадян за кордоном, їхніх фахових інтересів, підтримати їхню профспілкову солідарність, допомогти розв’язати проблеми їхніх сімей, особливо дітей, які залишилися в Україні.
З цих нових соціальних реалій і життєвих потреб виникла наша громадська організація, покликана ініціювати взаємодопомогу всіх складових суспільства заради збереження цілісності українського народу і України як національної держави.
* * *
Автор: Український Культурологічний Центр
м. Київ 17 листопада 2003р.
Джерело: http://www.intellect.org.ua/index.php?lang=u&theme_id=0&material_id=35596
|
