- Преосвященний Владико, в проповіді на Архиєрейській Службі Божій, ви підкреслили, що відвідини нашої Церкви в Румунії здійснюються за дорученням Блаженнішого Любомира. Чи цей візит йде офіційно також з боку Ватикану?
 - Коли Блаженніший покликав мене перший раз 7 грудня минулого року і просив прийняти, бути його помічником. Поруч з іншими завданнями я маю відвідати українські спільноти там, де немає ще ієрархічної структури. Отже, Блаженніший відзначив мене єпископом, я відповідаю за всі спільноти поза Україною. Я вже відвідав наших українців у Португалії, повертаючись з Бразилії в Україну. Завдання, яке надав мені Блаженніший, йде також з боку Конгрегації Східних Церков, яка видала документ, в якому зазначено, що відвідування наших вірних греко-католиків по всіх країнах Європи, Азії і Америки – це не тільки право, а й обов'язок. Конгрегація просить, щоб кожний єпископ прийняв мене і подав потрібну інформацію для добра даної групи.
- У вашому розкладі запланована зустріч з місцевим румунським Владикою Іоаном Шішештяном, як теж з Апостольським Нунцієм в Бухаресті, Жаном Клодом Перісе. Але до цього часу ви вже відвідали частину наших парафій на Буковині і Марморощині і мали нагоду побачити стан УГКЦ в Румунії, розмовляли зі священиками, які висловили своє глибоке прагнення мати свого Владику. Які ваші висновки після цієї першої частини вашої місії?
- Це все є процес, інколи він може бути таким безпосереднім результатом, інколи треба довго чекати. Наприклад, візьмемо домагання нашої Церкви за патріахат. Тепер всі єпископи, однозначно проголосували за необхідність патріархату, але поки що маємо чекати. Так само й тут, не знати чи нам дадуть Владику одразу, чи потрібно буде чекати. Тому тут не повинні тільки чекати, не можемо скласти рук, треба діяти на далі, працювати і зростати, і воно колись дійде до того доброго результату. А я збираю інформацію, мушу цю інформацію осмислити, систематизувати, щоб потім зробити звіт для Блаженнішого, Синоду Єпископів, також для Апостольської Столиці.
- Наші сподівання, Владико, що з назначенням ієрархічної структури для УГКЦ в Румунії, поруч з духовним життям розвиватиметься більш ефективно і культурно-національна сторона. Лише один приклад: ще до цього часу українці в Румунії не мають свого музею, який би показав відмінність багатовікової української культури. На поселеннях, навколо єпархій, завжди розвивалося і культурно-національне життя.
- Я є з Бразилії, бачу, що всюди є якісь спільні характеристики, де люди мусять боротися за свою ідентичність, де мусять вимагати своїх прав. Я бачу те саме і тут, в Румунії, українці мають право на своє існування, мову, культуру. Я думаю, що тим більше це визнано й Європейським Союзом. А ця відмінність даної культури є саме за збагачення даної держави, адже те, що українці будуть мати свою культуру, чи мадяри, чи німці, чи будь-який інший народ це не є припиненням даної культури, а її збагаченням, і те, що Блаженніший бажає, щоб не було ототожнення, ідентифікації, асиміляції. Але з іншого боку, щоб наші люди могли себе інтегрувати в політичне, громадське життя даної держави. Отже, інтеграція без асиміляції, без такого, що втрачаємо нашу ідентичність.
- Дякую Владико за розмову і просимо передати Блаженнішому Патріархові щиру подяку від всіх дітей, молоді, всіх віруючих та їхніх душпастирів з Румунії.
* * *
Розмову записала журналіст
Марія-Люся Колопельник
Кричунів, Румунія
25 липня 2006 р.
Українська Греко-Католицька Церква
http://www.ugcc.org.ua/ukr/library/interview5/rumunija/
|
